Як завжди, надто запізнююсь!

   Залітаю, віддаю манто в гардероб.  

Швидкома дивлюсь в дзеркало, потім на старий настінний годинник.  

Мені передають жетон, на ньому вибито номер вісімдесят сім.  

Схоже, що всі вже тут, а я остання.  

Набираю в груди повітря і штовхаю чималі чорні двері.

   І ось я втрапляю до темного холу.  Погляд захоплює блискотливий

кришталь розкішної люстри.  Масивні шкіряні дивани, мерехтливі

фацети, хитросплетені завіси…

   І тільки набридливі обличчя коліжанок, котрі витріщалися на

мене, відволікли від витонченого стилю ресторації.

Яка радістьбачити їх ще й у власний вихідний.

Ненавиджу корпоративи !